Музика душі …

 Щорічно 30 квітня весь світ святкує Міжнародний день джазу (International Jazz Day). Перший такий день пройшов у 2012 році. Про введення нової дати у календар Генеральна конференція ЮНЕСКО оголосила в листопаді 2011 року.

 Колектив бібліотеки-філіалу № 3 хоче коротко розповісти про цей унікальний стиль у музиці.

 Почнемо з цікавої мети свята. Її його засновники позначили так: «Підвищення інформованості міжнародної громадськості про педагогічну роль джазу як сили, що допомагає світу в єдності, діалозі та розширенні контактів між людьми». Громадські організації, навчальні заклади та приватні особи, а також органи державної влади надають підтримку просуванню джазу. І Міжнародний день джазу — один з інструментів для цього.

 Не менш цікава і поява цього музичного стилю. Джаз виник в кінці 19 — початку 20 століття в США як синтез африканської та європейської культур і донині залишається унікальною формою музичного мистецтва, що об’єднує раси і національності і стирає межі між людьми і державами. Ця музика, у витоків якої лежить рабство, завжди пристрасно виступала проти всіх форм гноблення. Вона говорить мовою свободи, яка має істотне значення для всіх культур. 

 Перший день джазу ознаменувався святковою програмою, яка включала в себе живі виступи музикантів, майстер-класи та круглі столи за участю людей, які зробили великий внесок у розвиток цього мистецтва. У наступні роки подібні заходи стали традиційними.

 Хоча слово «джаз» увійшло у вжиток лише в 1912 році, цю музику, що відрізнялася гучністю, зухвалістю і буйством, було чутно на вулицях Нового Орлеана як мінімум на десять років раніше. Джаз відрізнявся особливою ритмічною енергією, і ніколи раніше не зустрічався в народній музиці. Крім цього, джаз був сміливим і непередбачуваним – одна і та ж пісня з кожним виконанням звучала по-різному, і це лише додавало джазу привабливість. Музиканти імпровізували, слідуючи натхненню і адаптували мелодію до звуків інших інструментів, які звучали на сцені.

 Джаз гармонійно об’єднав в собі елементи музичних напрямків, які вже існували на той час в Америці. У регтайму він запозичив синкопу, у блюзу – його чуттєвість і тональність. У маршу – емоційну глибину, духовність і натиск. Музичні інструменти перейшли в джаз з духових і танцювальних оркестрів. Ця суміш дала абсолютно унікальний результат, який став ідеальним акомпанементом для динамічного і метушливого американського життя ХХ століття.

 Згідно з легендою, першим керівником джазового оркестру, який заробив популярність, був афроамериканский корнетист Чарльз «Бадді» Болден (1877-1931), однак до наших днів не дійшло жодного запису з його виконанням. Дуже скоро слухачів нового напрямку знайшли і багато інших музикантів Нового Орлеана, в тому числі Фредді Кеппард, Кінг Олівер, Джеллі Ролл Мортон, Сідней Беше і, звичайно ж, Луї Армстронг.

 Джаз швидко знайшов шанувальників далеко за межами Нового Орлеана, вирушаючи в подорож на пароплавах по річці Міссісіпі і на поїздах, на яких музиканти з Нового Орлеана прямували в Чикаго, Нью-Йорк, Каліфорнію та інші музичні центри США. Популярність радіо і масові продажі платівок із джазовою музикою – в 1920-х роках їх було продано десятки мільйонів – забезпечили швидке його поширення. У Чикаго джаз полонив нічне життя міста, його танцювальні ритми чарували як біле, так і чорне населення. У Гарлемі піаністи грали страйд на приватних вечірках і громадських заходах. У Канзас-сіті поширився більш спокійний, але наполегливий свінг. У Нью-Йорку, Джордж Гершвін об’єднав елементи джазу і класичної музики, як в його знаменитій «Блакитній рапсодії» 1924 року. Приблизно в той же час Дюк Еллінгтон почав записувати власні твори, зігравши згодом ключову роль в становленні джазу у виконанні біг-бендів.

 З настанням Великої депресії продаж платівок із джазовою музикою впали, і якийсь час могло здатися, що джаз втратив своїх шанувальників. Однак величезна популярність, яку отримали свінг, біг-бенди в середині 30-х років, дала йому нове життя.

 У 1935 році Америка вступила в Еру свінгу, котра тривала аж до кінця Другої світової війни. Оркестри Дюка Еллінгтона, Бені Гудмена, Каунта Бейсі і інших джазменів користувалися великим успіхом і продавали багато записів. У цей період значний вплив мали джазові композицій Біллі Холідей, Елли Фітцджеральд і Френка Сінатри. Джаз знову став переважати в розважальній сфері Америки.

 У післявоєнні роки в джазі з’явився новий напрям – бібоп, або просто боп. Нове покоління прогресивних джазменів – в тому числі саксофоніст Чарлі Паркер, трубач Діззі Гіллеспі і піаніст Телоніус Монк – обігравали складні гармонії, експериментували з новими мелодіями і побудовою фраз, їх гра відрізнялася над швидким темпом. Така своєрідна манера виконання користувалася не дуже великою популярністю у широкої публіки в порівнянні з успіхом, який джаз мав в 1920-і і 30-і роки, проте вона ясно дала зрозуміти, що джаз не підкоряється законам шоу-бізнесу.

 Майлз Девіс очолив більш спокійний напрямок, що з’явився в 50-і роки і який отримав назву «кул-джаз» (cool jazz). Але незабаром і сам Девіс, і інші джазові музиканти стали досліджувати нові можливості. Завдяки компанії звукозапису Blue Note Records поширення отримали більш запальні і блюзові варіанти сучасного джазу, названі хард-боп або соул-джаз (soul jazz). На Західному узбережжі, в Каліфорнії, джаз залишався більш спокійним, мелодійним. У 1960-і роки з’явився модальний джаз, що відрізнявся новим підходом до організації музики та атональності, а також джаз-ф’южн, що включав елементи року і електронної музики.

 З тих пір джаз продовжує розвиватися, слідуючи шляхом експериментів і урізноманітнення. Першою європейською легендою джазу прийнято вважати гітариста Джанго Рейнхардта, про якого було відомо вже в 1930-ті роки. 

 Дуже скоро джаз став популярний у всьому світі, і сьогодні кожне велике місто може похвалитися власними талановитими музикантами, місцевими джаз-клубами і знаючими шанувальниками. Джаз знайшов місце і в навчальних закладах. Їх завдання – сприяти розвитку цієї форми мистецтва і робити все, щоб джаз продовжив процвітати і в XXI столітті.

 Полтава – колиска духовності пишається тим, що має колектив джазової музики - оркестр «Біг-бенд Едуарда Головашича», який постійно пропонує своїм слухачам нову джазову програму. Її прикрасою стають композиції у виконанні джазової співачки Альони Шмельової. 

 Оркестр створено у 2013 році з 20 найкращих музикантів. Біг-бенд є володарем Гран-прі Міжнародного фестивалю-конкурсу «Фанфари Ялти 2013», учасником міжнародного фестивалю «Odessa JazzFest 2015», «Джазові зимові зустрічі 2017» м. Київ. З 2017 року колектив входить до складу Асоціації естрадних та джазових оркестрів України. Концертні програми, високопрофесійного колективу стали улюбленими для полтавського глядача і гостей міста.