У минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в минуле, а пам’ять про видатних українок жила. Саме тому колектив бібліотеки у своєму матеріалі розповідає про яскраву постать талановитої землячки Марії Башкирцевої. Українка Башкирцева стала видатною французькою живописицею. І не тільки живописицею…
Марі́я Костянти́нівна Башки́рцева народилася 23 листопада 1858 року (за іншими даними – 1860) у селі Гавронці Полтавської губернії (зараз Диканського району Полтавської області) й увійшла до історії мистецтва та літератури як українська і французька художниця, майстриня жанрового живопису та авторка знаменитого «Щоденника».
Замолоду ворожбит-єврей навіщував матері художниці: - Син твій стане, як усі люди, а ось донька – буде зіркою...
Після тривалих мандрів родина врешті осіла в Парижі. Саме тут почнеться (і закінчиться) Маріїн шлях до тріумфу. Дівчинка починає вивчати живопис у паризькій Академії Жуліана. Не без боротьби. У той час кар’єра художника була не дуже природною й не дуже доступною жінці, навіть у прогресивному Парижі! Ученицям художніх шкіл суворо заборонялося малювати оголену натуру. Знанням анатомії, життєво важливим для художника, жертвували в ім’я цноти та моралі.
Башкирцева долала перепони, як могла. Окрім регулярних занять живописом, вона ще й вивчала латинь, давньогрецьку. Вільно володіла кількома мовами: французською, німецькою, англійською, італійською та російською. Цікавилася історією й філософією. Грала на роялі, гітарі, арфі та мандоліні. Їй пророкували славу оперної співачки – у Марії було чудове мецо-сопрано.
Усе перекреслив діагноз – туберкульоз. У 1876 їй ледве виповнилося вісімнадцять. «Я поспішаю жити і хочу встигнути все», – напише Марія у своєму щоденнику. Скоро вона втратить голос, а невдовзі й – майже повністю слух.
Вона вирішує цілком віддатися живопису. «Моє життя – це праця. Неможливість працювати – що може бути страшнішим?». Бувало, що дівчина працювала над полотнами по 10-12 годин на добу. Завдяки цьому її картини «Жан-Жак» і «Мітинг» отримали гарні відгуки у найвідоміших салонах Парижу. Праця швидко приносить плоди – вона отримувала медалі та призи на виставках, у захваті від її робіт були французькі газети та журнали. 1879 року на конкурсі творчих робіт Марія Башкирцева була удостоєна золотої медалі. Її творчість високо цінували письменники Анатоль Франс та Еміль Золя. За сім років занять живописом вона створила 150 картин та 200 малюнків. Марія зображала світ паризького передмістя, світ служниць, робітниць, безпритульних дітей та школярів.
З тринадцяти років дівчина веде щоденник. Звичайно, французькою мовою. Із його сторінок постає спрагла, задихана й жадібна розмова – розмова з собою, з життям, яке швидко протікає крізь пальці, з мінливими вітрами історії. Звісно, Башкирцева не могла знати, що пройде час – і її щоденник стане одним із найяскравіших свідчень мистецького життя Європи.
Видрукуваний посмертно, він вважається літературним твором – знаменитим “Щоденником” М. К. Башкирцевої. На сторінках цього видання розкрито глибину роздумів людини, яка не хоче втратити жодної хвилини життя. Прочитавши думки Марії Башкирцевої, багато критиків дивувалися, що він належить молодій дівчині, адже теми, розкриті у ньому, були більш ніж серйозними. Безнадійна провінціалка з-під Полтави знала власне призначення і своє покликання. По-юнацьки, самовпевнено, оцінювало дівча творчі сили: - Я створена для титулів. Слава, визнання, популярність скрізь – ось мої мрії, мої мрії.
Захищаючи власну людську гідність, обстоюючи своє право публічно бути самодостатнім митцем, у Парижі мадам Башкирцева перетворилася на яскраву постать у європейському феміністському русі. Такий набирав сил і шукав нових лідерів. Для початку українка записалась у “Товариство прав жінок” під псевдонімом Полін Оррель (Pauline Orrel) 20 лютого 1881 р. Марія Башкирцева опублікувала в новій феміністичній газеті “La Citoyenne” (“Громадянки”) першу статтю з подальшого публіцистичного циклу про права жіноцтва. Ясна річ, гостро-соціальні статті, навіть – у Франції, довелося писати під псевдонімом, ідеї фемінізму викликали сміх і нещадно засуджувалися в Академії Жульєна. Добровільно вона обрала такий спосіб життя. Перших феміністок чоловіки бачили неозброєним оком; такі дівчата більше не розраховували на прекрасного принца на білому коні. Бо, не секрет, будь-яку справу жінці доводиться робити вдвічі краще за чоловіка, аби заслужити половину поваги, яку отримує мужчина. І Марія Башкирцева пішла заміж за Мистецтво.
Чи була в житті Башкирцевої любов, про яку вона часто писала в щоденнику? «Аби я кохала, я би хотіла, щоб мене кохали так само сильно, як кохаю я. Але такого кохання ніде не зустрінеш. І я ніколи не полюблю, тому що ніхто не полюбить мене так, як умію любити я» або «Ніколи не треба дозволяти зазирати вам у душу, навіть тим, хто нас любить. Треба триматися середини і залишати по собі жаль та ілюзії…».
Достеменно відомо, що Марія мала дуже близького друга – французького художника Жюля Бастьєна-Лепажа. Вони майже водночас смертельно захворіли – Марія на туберкульоз, а Жюль – на рак шлунку.
Не маючи більше сил, не встигаючи багато що закінчити з власних творчих задумів, попри категоричні заборони лікаря Фовеля Марія Костянтинівна, однак, дбала про свого важкохворого педагога, ймовірно, єдиного товариша – Жюля Бастьєн-Лепажа (Jules Bastien-Lepage; 1848-1884). Теплої осінньої днини 1884 року двома екіпажами вони вирушили грітися на осонні в Булонський ліс. Потім, майже мовчки, удвох смакувати гарячий шоколад. Тим часом їм обом прислуга обкладала грілками захололі ноги. Напівлежачи поряд, Жюль і Марі Рюс, загорнуті в пледи, здавалися лялечками, із яких ось-ось мають випурхнути чарівні метелики. Та ці двоє більше ні на що в житті не сподівалися. Вони знали, що помирають: йому лікарі напророкували максимум рік, їй – трохи більше. Того дня, відчуваючи безпорадність і глибоку тугу, Марія Башкирцева ніжно брала знесилену кохану руку, щокою торкалась долоні, а Жюль лагідно пестив її русяве густе волосся. Ще світило сонце, ще тривало життя. На зворотному шляху вони сіли в один екіпаж і балакали про якісь дурниці.
- Ви повинні вважати себе щасливою, – переконував педагог.
- Чому?
- Жодна жінка не мала такого успіху в Салонах, та ще й за такий короткий час.
То була суща правда. Нині широко відомі авторські картини – “Автопортрет” (1880), “В ательє Жульєна (жінки-художниці)” (1880), “Молода жінка” (1881), “Парасолька від дощу” (1883), “Дитяча посмішка” (1883), “Осінь” (1883), “Молода дівчина із букетом бузку”, “Весна” (1884), “Зустріч” (1884), “За книгою”. Саме ця русява мініатюрна українка стала першою у світі художницею, чиї роботи було представлено в Луврі.
Спершу Марія відвідувала друга – сама і разом із матір’ю, у глухих сукнях, які, проте, вже не могли приховати її жовтої шкіри та слідів від процедур – а потім, коли вона вже не могла ходити, брат художника приносив Жюля до Марії… на руках. Вони сиділи у вітальні й говорили про живопис, відгородившись ширмою від столика з ліками. Обоє знали, що приречені.
«Я ненавиджу себе за те, що не виправдала жодної зі своїх надій. Я обманулася», – напише в своєму «Щоденнику» Башкирцева незадовго до смерті. Жюль Бастьєн-Лепаж переживе її всього лише на сорок днів.
Марія Башкирцева прожила 24 роки та померла через сухоти в 1884 році. Її поховали на цвинтарі Пассі у склепі, над яким працював скульптор Еміль Бастьєн-Лепаж. Всередині зберігаються мольберт Марії, її меблі, скульптура і деякі картини, в тому числі одна з останніх робіт Башкирцевої – «Святі жінки». Уже після смерті Марії її картини виставляли у Франції та Нідерландах на спеціальних виставках. Сьогодні її роботи є рідкісними, бо багато з них було втрачено під час Другої світової війни. Деякі з них можна побачити у Луврі, а деякі – у Люксембурзькому музеї.
Наведемо кілька відгуків відомих людей про Марію Башкирцеву та її твір:
Гі де Мопассан, письменник: "Це була єдина Троянда у моєму житті, чий шлях я всипав би трояндами, якби знав, що він буде настільки променистим і таким коротким".
Франсуа Коппе, поет і драматург: "Я бачив її лише раз, бачив тільки протягом однієї години - і ніколи не забуду її... Все виявляло видатний розум".
Марина Цвєтаєва, поетеса: "Марію Башкирцеву я люблю шалено, палкою любов‘ю. Я цілісінькі два роки жила тугою за нею. Вона для мене жива так самісінько, як жива я сама".
Валерій Брюсов, літературний критик: "Це – я сам, з усіма своїми думками та мріями".
Уїльям Гладстон, прем’єр-міністр Великої Британії: "Щоденник" - найвизначніша книга століття".
Під час евакуації Харківської картинної галереї зникли 66 полотен Башкирцевої. Сьогодні в музеях України є лише три її картини: у музеях Харкова,
м. Дніпра та Сум. Картина Марії Башкирцевої «В художній студії Жульєна» зараз зберігається у Художньому музеї м. Дніпро.
У Люксембурзькому палаці в Парижі біля символічної скульптури «Безсмертя», де викарбувані імена видатних французьких діячів, є ім'я Марії Башкирцевої. У Ніцці в Музеї образотворчих мистецтв є зал Башкирцевої.
В Україні пам’ятний знак на її честь встановлено у Гавронцях, названо Картинну галерею
ім. М. К. Башкирцевої у Диканьці. У селі Черняківка створено музей Башкирцевої та названо галявину Маріїною долиною, де щороку на День молоді проводять масові гуляння з виставками художніх творів. В Сумах існує провулок Марії Башкирцевої.
Для тих, хто зацікавився постаттю відомої українки у бібліотеці ви завжди знайдете книги про короткий, але дуже плідний, творчий шлях Марії Башкирцевої, який вартий захоплення.
Немає коментарів:
Дописати коментар