Як відомо, кожний конкретний народ продовжує себе в дітях, генерує свій національний дух, характер, психологію, традиційну культуру, спосіб життя. Любити, шанувати, берегти – всього цього треба вчити змалку. Все, до чого пригорнулося серце в дитинстві, залишається з нами назавжди. Добро, справедливість, прищеплені на зорі життя, є міцним фундаментом для становлення особистості майбутнього громадянина України.
З новорічними традиціями українського народу, що склалися впродовж століть і збереглися до нашого часу ознайомили своїх найменших читачів, учнів 1-В класу ЗЗСО №37, бібліотекарі та їх гості – наукові співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського під час етнографічного заходу з елементами театралізації «Новорічні традиції та звичаї українського народу». Дітям цікаво розповіли про новорічно-різдвяні традиції їх предків, символіку та традиції пов'язані з ними і допомогли на кілька хвилин перенестись у сиву давнину, перевтілившись у Меланку, Ведмедя, Кота, Цигана, Лікарів, Міхношу та разом із Козою вирушити щедрувати. Веселим гуртом співали щедрівок, водили Козу та Меланку, бажали «господарям» бібліотеки достатку і здоров'я. Різноманітні конкурси та ігри довершили святкову атмосферу.
Науковиці Олеся Васецька та Олена Халимон навчили відвідувачів книгозбірні ліпити вареники різної форми. Адже, саме вони були головною стравою на свято Меланки. А ще малеча виготовила чудових новорічних янголів із солоного тіста. Листівка-розмальовка з текстами колядки та щедрівки – стала для дітей неочікуваним подарунком.
Задоволені обличчя та переповнені гордістю за свою землю серця дітлахів ви можете побачити на зроблених фото.
Кілька цікавих фактів про новорічні свята від колективу бібліотеки-філії № 3.
В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні.
Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. Існувала велика кількість прикмет й ворожінь цієї ночі. На Полтавщині дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят.
Ще з Древнього Риму бере свій початок традиція новорічних привітань та віра у те, що перший день нового року віщує новий початок. Перший новорічний день римляни вважали дуже важливим, тому починали у ньому нові великі справи. Цього ж дня було прийнято вітати одне одного та робити подарунки. Спочатку дарували овочі та фрукти, обклеєні позолотою, фініками і виноградом, потім — мідними монетами і навіть цінними подарунками!
Імператор Калігула в перший день нового року виходив на площу перед палацом і приймав подарунки від підданих, записуючи, хто, скільки і що саме подарував. А, за однією з легенд, Юлій Цезар у новорічний вечір звільнив одного зі своїх рабів за те, що той побажав йому пожити в новому році довше, ніж у старому. “Це найкурйозніше побажання щастя за всі роки існування людства!” — вигукнув Цезар.
Немає коментарів:
Дописати коментар