14 грудня-180 років від дня народження українського письменника, поета, драматурга, прозаїка, театрального і культурного діяча – корифея українського театру Михайла Старицького.
Рід Старицьких походить від полтавського протопопа Луки (XVII ст.). А згідно сімейними переказами - "сходить до Рюриковичів".
Мати майбутнього засновника першого професійного українського театру походила з родини Лисенків, нащадків колишньої козацької старшини, відомої ще з часів Богдана Хмельницького. Можливо, саме звідси такий величезний інтерес Михайла до персони великого гетьмана, зображеного в безсмертних творах письменника.
Великий вплив на формування світогляду Старицького зробив його дідусь - колишній полковник, учасник війни 1812 р. Він був вельми освіченою людиною, добре знав французьку мову, "зачитувався Вольтером і в душі був вольтеріанцем".
Юний Михайло багато часу проводив у маєтку дядька по матері Олександра Захаровича Лисенка, у якого була чудова бібліотека, та й сам він був людиною освіченою і, до речі, талановитою: добре грав на бандурі, знав багато дум і старовинних пісень. Обожнюючи козацьку старовину, він прищепив любов до народу, його історії і своєму племіннику. Також саме він дав початкову освіту Михайлу.
Разом з Миколою Лисенком - майбутнім видатним композитором, з яким Михайло подружився в дитинстві, - Старицький часто бував у родичів, де співали українські народні пісні, читали заборонені вірші Т. Шевченка та інших опальних авторів.
Таким чином юнак долучається до музики, знайомиться з українською, російською, зарубіжною літературою, але найбільше його захоплює театр, зокрема, аматорські постановки "Наталки Полтавки", "Москаля-чарівника", "Сватання на Гончарівці". І під кінець життя Старицький про це відгукнеться, як про найкраще, що було ним побачено.
Михайло Старицький був знайомий і товаришував з такими видатними особистостями українського національного руху, як Михайло Дрогоманов, його сестра Ольга, Петро Косач, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський, Борис Познанський, і багатьма іншими. До слова, з часів університету Старицький, Михайло Дрогоманов, Микола Лисенко, Петро Косач жили в близькому сусідстві.
Свої перші вірші Михайло Старицький опублікував під псевдонімом Гетьманець у львівських виданнях "Правда" і "Нива".
Брався переробляти текст тільки за згодою автора і вказував на афішах і в текстах лібрето його ім'я. Тому, мабуть, і став першим в історії України автором, що подав на журналіста в суд за наклеп і виграв процес.
Заради свого театру продав маєток у Карпівці, всі виручені кошти спрямував на розвиток театру, створивши чудові декорації, костюми і реквізит, набрав досить великий хор і оркестр, виплачував акторам підвищені гонорари.
Разом з тим Старицький настільки присвятив себе улюбленій справі, що роками лише зрідка бачив свою сім'ю, внаслідок чого старші дівчатка змушені були самостійно заробляти, іноді допомагаючи батькові в його літературних і театральних справах.
Крім самого Михайла Старицького, відомими діячами української культури стали троє з п'яти його дітей і його онуки. Це актриса, режисер, перший професор театральної справи в Україні Марія Старицька (1865-1930), видатна письменниця і громадський діяч Людмила Старицька-Черняхівська (1868-1941) і дитяча письменниця Оксана Стешенко (1875-1942), дружина відомого українського громадського діяча і літератора Івана Стешенка.
Дочка Людмили та видатного вченого-гістолога Черняховського, онучка Старицького Вероніка (1900-1938), поетеса, загинула від рук співробітників НКВС. На засланні загинув Ярослав Стешенко (1904-1939) - відомий український бібліограф.
Остання з роду Старицьких - Ірина Стешенко (1898-1987), актриса театру "Березіль", відома перекладачка, публіцистка, українська патріотка, незважаючи на всі нещастя, що обрушилися на сім'ю Старицьких, зуміла зберегти унікальний багатотисячний сімейний архів, який подарувала Україні.
Досягнення Михайла Старицького
Іван Франко називав Михайла Старицького "батьком українського театру". Михайло Петрович у 1874 р. разом зі своїм троюрідним братом, композитором Миколою Лисенком поставив перший оперету “Різдвяна ніч”, а у 1882 р. спільно з М. Кропивницьким створив першу українську професійну студію. Через царський Емський указ 1876 р., що забороняв публікацію книг і постановку вистав українською мовою, молодий театр ставив українські п'єси в Молдові, Польщі, у Криму, Вільнюсі, Тифлісі, а Старицький, продавши родовий маєток, платив трупі, в якій блищали такі артисти, як Заньковецька, Саксаганський, Садовський, Кропивницький, за розцінками "імператорського театру".
Завдяки його постановкам всьому світові стали відомі опери Миколи Лисенка “Різдвяна ніч”, “Утоплена” і “Тарас Бульба”, лібрето до яких писав сам Старицький, п'єси “За двома зайцями” - на сюжет маловідомого тоді твору І. Нечуя-Левицького “На Кожум'яках”, “Циганка Аза” за повістю Ю. Крашевського “Хатинка за селом”, а також “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка” та ін., що ввійшли до золотого фонду української драматургії і досі йдуть у багатьох театрах світу.
Крім власне творчості, прославлений українець активно займався громадською діяльністю, особливо питаннями національного руху. Він став культовою фігурою свого часу, зробив величезний внесок в культурне і соціальне життя того часу.
Сучасники відзначають, що Михайло відрізнявся прогресивними поглядами, був неймовірно обдарованим, успішним у всьому, за що б не брався. У тому числі він став "справжнім учителем молодих українських письменників", адже він був кумиром сотень майбутніх поетів, письменників і драматургів, які охоче переймали у Старицького секрети творчого успіху.
Його власні оригінальні п'єси "Не судилось", "У темряві", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", історичні драми "Богдан Хмельницький", "Оборона Буші", "Маруся Богуславка", драми "Остання ніч", "Талан" та ін. увійшли до золотого фонду української драматургії. Разом з відомим композитором Миколою Лисенком та сім'єю Ліндфорсів Старицький організував перший аматорський гурток, який поставив спочатку оперету "Чорноморці", а потім - оперету "Різдвяна ніч", з прем'єри якої й починається відлік історії українського театру.
"За двома зайцями" - найзнаменитіша п'єса Михайла Старицького, яка неодноразово ставилася в багатьох театрах України, СНД, ближнього і далекого зарубіжжя, а у 1961 році по ній був знятий однойменний фільм, що став хітом радянської кіноіндустрії.
Згодом гурток Старицького та Лисенка перетворюється на Товариство українських акторів, яке поставило безліч п'єс, опер та оперет, що прогриміли по всьому простору колишньої імперії і навіть за її межами.
До речі, про "гуркотіння". Коли Михайло Старицький випустив альманах "Рада", то, за словами І. Франка, він в Україні справив небувалий ефект: "... ніби перший весняний грім після довгих місяців морозу, сльоти та занепаду".
Варто відзначити, що перша українська професійна трупа під керівництвом Михайла Старицького з'явилася завдяки зустрічі у Києві письменника і М. Лисенка з організаторами Єлисаветградського аматорського гуртка М. Кропивницьким і М. Садовським. У трупу входили вже тоді такі відомі особистості, як М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, та ін.
Михайло Старицький артистам щойно народженого українського театру встановив гонорари за розцінками імператорських труп. Гроші на виплати гонорарів, як і на розвиток театру в цілому, у нього були після продажу свого маєтку у Карпівці. Власне, він і здійснив цей продаж заради театру.
Значну частину репертуару молодого театру складали твори самого М. Старицького, а також М. Кропивницького та І. Тобілевича. Музику до багатьох вистав писав Микола Лисенко, він же працював з хором і оркестром, допомагав акторам вдосконалюватися у виконанні вокальних фрагментів ролей.
Фактично відразу після народження українського професійного театру він став фантастично популярним в Україні, що змусило київського генерал-губернатора заборонити трупі корифеїв (як називали театр Старицького) виступати на території свого генерал-губернаторства, що включала Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську губернії.
Однак цим чиновник ще більше підігрів інтерес до молодого українського театру, який на гастролях в інших регіонах України, а також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії збирав незмінні аншлаги. Про театр говорили у багатьох країнах, на його виступи чекали з величезним нетерпінням. У цей час ім'я Старицького не сходить зі сторінок переповненої захватом періодики багатьох країн. Тріумфальні гастролі трупи Старицького проходять в багатьох містах імперії і навіть за її межами: Москва, Мінськ, Варшава, Вільнюс, Тифліс, Астрахань та ін.
Широко відомий і вельми улюблений не тільки театралами, але й простими глядачами М. Старицький стає також одним з організаторів Всеросійського театрального товариства, яке у 1897 р. скликало I Всеросійський з'їзд діячів сцени за участю найвидатніших акторів сучасності. А коли на трибуні з'явився українець, публіка буквально "вибухнула" оплесками, які, за задокументованим свідченнями, не вщухали дуже довго.
Помер великий український драматург і письменник 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі в Києві. Там же похована і його дочка Марія Старицька.
Немає коментарів:
Дописати коментар