Купальської ночі, із 6 на 7 липня, напередодні свята Різдва Івана Хрестителя, з прадавніх часів українські парубки вирушали в ліс шукати цвіт папороті. За легендою, той, хто знайде цю чарівну квітку, той знатиме мову всіх звірів і птахів, дерев, кущів, трав. Також вірили, що тій людині відкриється багато чого потаємного, потойбічного, а згодом вона знайде скарби золота, срібла, коштовних каменів. Також вважалося, що цей хлопець зможе завоювати найпрекраснішу дівчину, яка після одруження з ним завжди буде молодою й чарівною. Проте, після того, не можна не тільки розголошувати свої знання, але й спілкуватися з іншими людьми.
Та чи цвіте папороть насправді? Дарма шукати вогнисту, яскраву квітку, яку описує красива давня легенда. Квіти папороті можна побачити влітку на листочках, на зворотному боці від сонця. Там заховані крихітні коричневі нарости, в яких дозріває насіння.
І все ж стародавнє повір’я має під собою деякі підстави. В Україні існує досить рідкісний вид папороті, так званий вужовник (до речі, занесений до Червоної книги), який викидає щось схоже на китицю квітів. Це, звичайно, не квіти, а лише витягнута частина листя зі своєрідними "перами" - спорангіями, які відкриваються в суху теплу погоду. Можливо, саме таку квітку хотіли знайти відважні та сміливі молодики, щоб віднайти небачену силу та багатство.
Слід зазначити, що схожі легенди про вогняну квітку існували й у жителів Богемії (Чехія), Швейцарії, Штирії (сучасна Австрія) та інших народів. Так, наприклад, жителі Богемії вірили у жар-квіт, який розцвітає на день святого Іоанна й іскриться, як вогонь. Вони вважали, що якщо з цією квіткою піднятися в день святого Іоанна на гору, то можна знайти золоту жилу або побачити блакитне сяйво в тому місці де заховані скарби.
Сьогодні гості бібліотеки-філіалу № 3 науковий співробітник відділу етнографії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Катерина Штепа, завідувач сектором соціокультурної діяльності Полтавської МЦБС Олексій Орел та діти, які приїхали до нашого міста з окупованих та зруйнованих війною міст України, спробували відновити традиції наших пращурів під час інтерактивно-етнографічного заходу «Купала-Купалочка, подаруй нам віночка»: знайомилися із цілющим зіллям, стрибали через уявне багаття та купалися у водах річок України.
Міфологія, давні звичаї і обряди, уявлення наших предків про світ, їх світосприйняття є частиною нашої культури, частиною нас, це традиції нашого народу.
І ми, як і тисячі років тому, віримо в силу землі, збираємо цілюще зілля, плетемо віночки, стрибаємо через багаття…
Немає коментарів:
Дописати коментар