четвер, 21 липня 2022 р.

Український поет і археолог

 21 липня минає 115 років від дня народження Олега Ольжича,  відомого українського поета, публіциста, культурного та громадського діяча, а також – археолога. Палаючи любов’ю до рідної землі, він обрав шлях не просто науковця чи письменника, а палкого революціонера, чиє серце було віддане рідному народу до кінця життя. Колектив бібліотеки-філіалу №3 підготував для вас коротку біографію видатного українця.

 Олег Ольжич народився у Житомирі, в сім’ї відомого українського поета Олександра Олеся. Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. Наприкінці 1922 він разом із матір’ю виїздить з України у Берлін, де 3 січня 1923 року нарешті зустрівся з батьком, який у лютому 1919 був змушений поспіхом емігрувати до Австрії.

 В родині Олега Ольжича велике значення приділяли науковій роботі, тож здобувши вищу освіту, він стає вченим-археологом, і навіть бере участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Згодом, він був запрошений читати лекції з археології у Гарвардський університет (США), де 1938р. заснував Український науковий інститут. Але йому судилася інша доля.

 Після заснування 1929р. ОУН Організації Українських Націоналістів молодий науковець обирає шлях професійного революціонера, очолює в Центральному проводі культурний сектор, а згодом стає заступником голови проводу ОУН. Маючи безперечний хист до письменства, наприкінці 30-х років  Олег Ольжич редагує часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН (Провід Українських Націоналістів).

 У 1938–1939 бере активну участь у діяльності короткочасного державного утворення — Карпатської України, зокрема, в її збройній боротьбі проти угорських окупантів. Саме тоді він був заарештований солдатами угорської армії і провів три дні у Тячівський в’язниці. Проте, після листа угорських вчених на його захист, уряд Угорщини розпорядився звільнити не тільки його, але й колегу по перу Уласа Самчука. 

 В 1941році Олег Ольжич переїжджає до Києва, налагоджує підпільну мережу ОУН в Україні та стає одним з організаторів Української Національної Ради у Києві.

 З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів,  Ольжич переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала його заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях, а у січні 1944, після арешту Андрія Мельника, він перебрав посаду Голови ПУН ОУН.

 На важкі воєнні роки припала важлива трепетна подія в житті письменника – 2 серпня 1943 року він одружується з дочкою літературознавця Білецького Катериною (Калиною). Проте подальші трагічні події не дали відчути щастя молодій родині.

 25 травня 1944 року Олег Ольжич заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у Целенбау — окремому блоці для особливо важливих в’язнів на території концентраційного табору  Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року.  Вже після його смерті народився його первісток – син Олег.

 Олег Ольжич – автор двох прижитєєвих збірок: «Рінь», 1935 р. та «Вежі» 1940 р. Третя, посмертна, збірка «Підзамчя» вийшла в 1946 р. Писав цікаву прозу і пристрасну публіцистику. Всією своєю творчістю утверджував у читачів героїчний світогляд, самопожертву, відданість, свободу та любов до Батьківщини.

 Олега Ольжича називають лицарем духу. Його глибокий патріотизм та незламна воля вражають та надихають вже не одне покоління. Тож пам’ятаймо героїзм українських доньок та синів, що творили історію, культуру та своїм твердим духом та волею прокладали дорогу в майбутнє!


Немає коментарів:

Дописати коментар