Письменник із мужнім і чуттєвим серцем (до 90-то річчя від народження Григіра Тютюнника)

 

 Бібліотека-філіал №3,пропонує пригадати  найцікавіші факти з життя письменника.

5 грудня 1931 року в cелі Шилівка Зіньківського району, що на Полтавщині, народився український письменник-прозаїк, перекладач, представник покоління шістдесятників Григір Тютюнник. Батька письменника,Михайла Тютюнника, заарештували, репресували як "ворога народу". Із таборів він не повернувся. Шестирічній Григір виховувався в родині свого дядька Филимона Васильовича на Луганщині. Згодом дядько пішов на фронт, а одинадцятирічний хлопчик, рятуючись від голоду, пішки пішов окупованою територією до рідного села на Полтавщині. За знищене дитинство війною Тютюнник написав повість "Климко", яку надрукував в газеті "Правда".

 У 1951–1955 роках Григір служив радистом на Тихоокеанському флоті. Після демобілізації він працював токарем в залізничному депо на Луганщині. "А далі щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті − те, що я й любив", − писав письменник. Протягом 1957−1962 майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті.

 Перша його книжка "Зав'язь" вийшла 1966 року . Вона була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім´я Тютюнника. 

 У Таллінні вийшла збірка його оповідань естонською мовою. У журналі "Сельская молодежь" 1979 року повідомлялось, що його нагороджено медаллю "Золоте перо" − за багаторічну творчу співпрацю. Також у цей період виходять друком збірки "Батьківські пороги", "Крайнебо"(1972, 1975), "Отчие пороги" (Москва, 1975), "Коріння" (Київ, 1978).

Творча спадщина Григора Тютюнника невелика за обсягом − уміщується в одному томі на 600 сторінок. Це близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей та спогадів. Однак цінність літературної творчості була надзвичайно високою.

 У своїх творах Тютюнник завжди працював над почуттями. Найголовнішим болем письменника було сучасне село. Він одним із перших помітив факт, що держава буквально вимітала з сіл молодь, заманювала її на цілину чи в шахти, пропонуючи найчорнішу роботу.

 Однак його проза була чужою радянським поняттям про життя. Він просто не вміщався у тодішній соцреалістичний канон, кажуть дослідники його творчості. 

 Він ніби запрограмував свій кінець. Незатишно йому жилося ще з юних літ. Завжди почував свою самотність.

У лютому 1980 р. Г.Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки (за книги «Климко», «Вогник далеко в степу»).

А 7 березня він заподіяв собі смерть,похований в Києві.

1989 року його творчість була посмертно відзначена Державною премією імені Шевченка.

 Прочитати книги цього автора, ви можете в нашій бібліотеці.