середа, 4 серпня 2021 р.

Гордість української культури

 5 серпня виповнюється 155 років від дня народження громадсько-політичного діяча, письменника-земляка, мецената Володимира Леонтовича.

 Він побачив світ на Полтавщині 5 серпня 1866 р. Природа багатогранної особистості письменника криється в козацько-селянському походженні.

 Колектив бібліотеки-філіалу № 3 пропонує коротку інформацію про внесок нащадка славних козаків у розвиток культури України. 

 В. Леонтович був дослідником проблем археології, історії козацько-старшинських родів, землеволодіння в Україні. 

 Ще в студентські роки, захопившись археологією, разом із своїм старшим братом 1887-1889 здійснив розкопки трьох курганів у Старобільському повіті на Харківщині. Колекцію знахідок доби бронзи, здобутих під час цих робіт, брати подарували Лубенському музею К. М. Скаржинської. Пізніше (в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.) В. М. Леонтович ще не раз поповнював експозицію цього музею рідкісними археологічними знахідками й унікальними документами. Том у К. М. Скаржинська вважала його повноправним "співробітником музею". У 1906 колекція старожитностей братів Леонтовичів була передана Полтавському губернському земству (нині вона зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї). 

 За дисертацію на тему “Історія землеволодіння в Україні від повстання Богдана Хмельницького до введення кріпацтва царицею Катериною ІІ”, дістав науковий ступінь кандидата права. Слід звернути увагу на те, що студент Леонтович вживає слово Україна, а не Малоросія, як це було уставлено в Російській імперії.

 Влітку 1891 р. разом із друзями відвідали Тарасову могилу у Каневі, де поклялися: “Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!”. Так виникла таємна політична організація спротиву українців тогочасній колоніальній політиці царату.

 Згодом В. Леонтович став одним із 17-ти членів Старої Громади, які склали присягу “любити Україну до глибини власної кишені”.

 Наш земляк виступав на підтримку української преси і школи. В Оріхівці він збудував двокласну українську школу, утримував власним коштом учителя, організовував читання художньої й популярної літератури для селян, закуповував книги українських письменників у бібліотеки Лубенського земства, міркував про поліпшення освіти, культури батьківського краю, переймався долею земляків, обстоював потребу запровадити викладання навчальних предметів у школах українською мовою, був співзасновником газети “Громадська думка”, меценатом журналу “Нова громада”, багатьох письменників, зокрема Михайла Коцюбинського.

 Після революції 1917 року його обрали до Центральної Ради.

 17 березня 1917-го під час стотисячної демонстрації в Києві він ніс національний синьо-жовтий прапор на чолі колони товариства “Просвіта”.

 За доби Української Держави був міністром земельних справ. Розроблений ним земельний закон оцінювався економістами як один із найдемократичніших у світі. 

 Як письменник став відомий на початку 1890-х рр. Друкувався у львівських та київських українських періодичних виданнях. Автор побутово-реалістичних повістей: "Солдатський розрух", «Пани і люди", "Per pedes apostolorum", "Старе і нове", "Спомини утікача", "Хроніка родини Гречок". Пізніше онуки Леонтовича власним коштом видадуть чотиритомник творів діда.

 У 1919 р. емігрував до Болгарії, Сербії, Німеччини, згодом до Чехії. У тридцять третьому почув про страшенний голод в Україні, і не витримало серце колишнього хлібороба та міністра сільського господарства: 10 грудня його не стало. Поховали громадсько-політичного діяча у Празі.


Володимир Леонтович був активним учасником національно-державного відродження України. Став меценатом української науки і культури. У власних творах утвердив ідею неперервності родоводу українців, наголосив на потребі самоусвідомлювати себе тут і тепер господарями, простуючи з минулого в майбутнє.


 

Немає коментарів:

Дописати коментар