На передодні свята до бібліотеки-філіалу № 3 завітали її читачі учні 2-В класу 37 школи щоб здійснити разом із бібліотекарями подорож козацькими стежками. Маленькі читачі уважно слухали про мужніх, сильних, дуже розумних і хитрих воїнів – козаків, дивилися про них презентацію та мультфільм, а те, що запам'ятали закріпили під час вікторини.
Бібліотека-філіал № 3 пропонує своїм Інтернет користувачам поринути в захоплюючий світ козацтва з підбіркою найцікавіших фактів про них.
Хто ж такі козаки про яких складені пісні, вірші, прислів'я, написано багато художніх творів та картин, створено багато цікавих фільмів?
Козак – це мужній, сильний дуже розумний і хитрий воїн, вільна, смілива і озброєна людина.
Одним з невід’ємних атрибутів козака була його зачіска та вуса. Зачіска козаків називалася «оселедець». Запорожці вистригали його на лобі. Бороди та голову голили, залишаючи пасмо волосся у вигляді коси, яке закручували за ліве вухо три-чотири рази. Важкою образою було взяти запорожця за чуприну — вона була для нього священною. Вуса у козаків були довгі. Вони їх підфарбовували у чорний колір і розчісували гребінцями.
У мирний час запорожці одягали білу сорочку з шовковими застіжками, штани, які називалися шаровари. Поверх сорочки одягали шовковий, парчевий або суконний каптан, який підперезували шовковим пасом. Поверх каптана накидали свиту, завжди суконну з розрізаними рукавами. На каптан, через праве плече вішався на перев'язі самопал та шабля. Козаки носили червоні, жовті, зелені чоботи із золотими, срібними або залізними підковами. Шапка козацьких гетьманів була обшита хутром і прикрашена перами.
І ще у кожного козака була люлька. Про неї навіть у пісні співали: «А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться».
При виготовленні парадного одягу використовувалось хутро соболя, куниці, вивірки, рисі тощо. Тканину, з якої шився такий одяг, привозили із закордону. Ґудзики для такого одягу часто робилися із срібла, перлів, дорогоцінних каменів і були вони мистецькими витворами. Дороге взуття шилося із високоякісної шкіри - сап’яну.
Зброя у козаків була дуже різноманітна: шаблі, пістолі, рушниці, гармати, луки…
Однією з важливих переваг козаків, окрім сили, зброї та неперевершеної бойової майстерності були хитрість та не аби яка кмітливість. Практично завжди запорожці непомітно підкрадалися до своїх ворогів, та заставали їх зненацька, забезпечуючи собі тим самим більше шансів на перемогу.
Не можна не згадати про унікальні та оригінальні козацькі човни - чайки, що використовувалися для походів. Як це не дивно, але козацькі судна можна сміливо назвати праобразом сучасних підводних човнів, адже вони були побудовані особливим чином, з використанням подвійного дна.
Місце, де жили козаки - Запорізька Січ. Гетьман – це ватажок козацького війська. Символом гетьманської влади була булава.
Всі рішення та питання стосовно життя, побуту та діяльності вирішувалися на загальних зборах - козацьких радах, шляхом голосування. Обставини які спонукали до приходу людей на Січ – це боротьба за справедливість.
У мирний час основною забавкою козаків була гра на різноманітних музичних інструментах, вони танцювали, співали пісень та влаштовували показові поєдинки на втіху собі та оточуючим. Також доволі багато справ в козаків було й по господарству, адже жінок на січі не було взагалі.
Було суворо заборонено в походах вживати міцні напої, і порушення цієї заборони прирівнювалося до зради й могло каратися смертю.
Козаки знаходили друзів-побратимів на Січі, за для яких були ладні на все. В козаків був особливий обряд-ритуал, під час якого воїни-побратими обмінювалися своїми натільними хрестиками, що уособлювало вірність один одному. Кожен козак, нехтуючи небезпекою, намагався захопити у полон заможного турка або татарина, щоб при нагоді виміняти його на свого земляка, який знаходився у неволі. Визволений бранець ставав названим братом, тобто побратимом. Інколи ставалося так, що січовики викуповували товаришів віддаючи бусурманам усі свої заощадження, які збирали багато років.
Без коня і козак не козак. Влучно сказано: “Козак без коня, що стрілець без зброї». Кінь для козака – це побратим і товариш вірний, який своєю спритністю рятував від ворога, і пораненого привозив на Січ.
Традиційні страви – куліш, каша, лемішка й галушки – все те, що додавало козаку сили. Споживали козаки переважно варену, тушковану і печену їжу. Страву готували у великих мідних або чавунних казанах.
Закони та правила на Січі були суворими та інколи жорстокими. Так за крадіжку чи вбивство побратима, винуватця позбавляли життя, і робили це в доволі жорстокій формі: його могли бити кийками чи навіть поховати живцем в домовині разом з небіжчиком.
Надзвичайним явищем в козацькому світі були особливі хлопці та чоловіки, так звані характерники. Про козаків-характерників згадують наступне: «Їх ні вода, ні вогонь, ні шабля, ні звичайна, ні срібна, куля не брала».
Жили козаки у куренях.
У запорожців був цікавий звичай, тримати курені завжди відкритими, так мандрівник чи перехожий міг зайти туди, відпочити, поїсти, погостювати та рушити далі в дорогу, навіть якщо господаря не було вдома. Однак, існувало суворе правило, виносити з куреня нічого не можна, в інакшому випадку суворе покарання. Також якщо хтось знаходив якусь річ на Січі, її прив’язували до високої палиці чи стовпа і якщо за 3 дні власник не знаходився, ця річ переходила у власність того хто її знайшов.
Але козаки не лише вміли воювати, вони любили книги. Козацька молодь навчалася грамоті, адже на Січі існувала школа. Козаки завжди відзначалися чемністю, славилися веселістю і охотою до посмішок, анекдотів. Крім того, що любили співати та танцювати, були ще й на всі руки майстри. Серед них зустрічалися стельмахи, теслярі, ковалі, зброярі, кожум'яки, шевці, бондарі. Вони самі собі варили їжу, шили одяг і взуття, вели господарство, жили дуже дружно.
Військові подвиги козаків оспівані у піснях і думах. Їх поважали і свої, і чужі, а пам'ять про них живе і до нині.
Немає коментарів:
Дописати коментар