Український народ із сивої давнини вмів радіти весні, пробудженню природи, поверненню з вирію пташок і все це оспівав у веснянках та гаївках, передав у традиціях та звичаях.
А чи вміємо ми так радіти, аби випромінювати поетичне слово на природу, щоб вона від нашого слова і співу квітла і повертала нам його врожаєм, рясним дощиком і голубила нас лагідним вітром, ніжним теплим літом, а не лякала землетрусами, повінню, спекою, смерчем та катастрофами?
Першими теплими, погожими березневими днями колектив бібліотеки-філії
№ 3 разом з її відвідувачами знайомились із традиціями й звичаями українського народу пов'язаними з зустріччю весни під час етнографічного інтерактивного заходу «Зиму проводжаємо, весну зустрічаємо» в межах проєкту «Таємниці народних свят».
Цікаву подорож від Явдохи Плющихи і до Благовіщення здійснили разом із Катериною Штепою, науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, етнографинею, майстринею з виготовлення давніх українських уборів та Олексієм Орлом, завідувачем сектору соціокультурної діяльності Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.
Розповідь Катерини та Олексія про весняні народні свята була рясно пересипана прикладами багатьох повір'їв, народних прикмет, що передавали уявлення народу про природу, її явища, про людину та її діяльність на основі стихійно-матеріалістичного світогляду з елементами міфологічного мислення, віри, табу і передбачення.
Так, із Днем Явдохи Плющихи пов’язане гарне народне повір'я: 1 березня із Вирію поверталися ластівки. Саме вони, як вірили здавна в Україні, на своїх крилах приносили Весну та були одними з найперших її вісників. Звідсіль і вислів: «Перша ластівка».
Нам же потрібно частіше відриватися від мобілок, Інтернету, телебачення та виходити на природу, піднімати очі до неба й відчувати всю любов Божу в її красі до людей і природи.
Немає коментарів:
Дописати коментар